Майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташоване на території України, до законодавчого визначення суб’єктів права власності, згідно з Постановою Верховної Ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» є загальнодержавною власністю України

У серпні 2004 р. Регіональне відділення Фонду державного майна України у Миколаївській області (далі — відділення ФДМ) звернулося до господарського суду з позовом до холдингу «Moldsindbalneotur» (далі — Холдинг), товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Відпочинок» (далі — ТОВ) про визнання недійсним договору оренди майна від 1 червня 2001 р. № 18/1 (далі — договір оренди майна).

На обґрунтування позову позивач зазначив, що спірною угодою передано в оренду майно, яке згідно з Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994р. № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» (далі — Постанова № 3943-ХІІ) є загальнодержавною власністю і правом розпорядження цим майном наділений Фонд державного майна України (далі — ФДМ).

У подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати договір оренди майна недійсним на підставі ст. 48 ЦК 1963 р., оскільки Холдинг, уклавши спірний договір на порушення статей 4, 32 Закону від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ «Про власність», розпорядився майном, власником якого він не є.

Суди розглядали справу неодноразово.

Верховний Суд України постановою від 22 січня 2008 р. скасував постанови Вищого господарського суду України від 29 жовтня 2007 р. та Одеського апеляційного господарського суду від 22 травня 2007 р., рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 березня 2007 р. і направив справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Господарський суд Миколаївської області рішенням від 4 березня 2008 р. позов задовольнив: визнав недійсним договір оренди майна, укладений між Холдингом і ТОВ.

Одеський апеляційний господарський суд постановою від 24 квітня 2008 р., з якою погодився Вищий господарський суд України постановою від 7 серпня 2008 р., скасував це рішення місцевого господарського суду, а провадження у справі припинив на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК.

В основу постанови касаційного суду покладено висновок, що спір непідвідомчий господарським судам у розумінні ст. 12 ГПК.

У касаційній скарзі відділення ФДМ просило скасувати зазначену постанову Вищого господарського суду з мотивів її невідповідності рішенням Верховного Суду України, виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд України ухвалою від 16 жовтня 2008 р. порушив касаційне провадження з перегляду оскарженої постанови Вищого господарського суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Господарські суди встановили, що 1 червня 2001 р. Холдинг і ТОВ уклали договір оренди майна, що мав додаток № 1. Відповідно до умов вказаного договору Холдинг надав ТОВ в оренду на 25 років майно загальнозональних об’єктів «Молдавської зони відпочинку», які були створені за часів Союзу РСР і розташовані у зоні відпочинку в с. Коблево Березанського району Миколаївської області.

У п. 1 Постанови № 3943-ХІІ встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб’єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Відповідно до ст. 1 Закону від 10 вересня 1991 р. № 1540-ХІІ «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» та ст. 1 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання 11 серпня 1994 р., ратифікованої Законом України від 12 липня 2001 р. № 2666-ІІІ (далі — Угода), майно і фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Угодою регулюються відносини власності на об’єкти виробничого і соціального призначення, розташовані на території України та Республіки Молдова, що були створені (збудовані) за часів існування Союзу РСР.

У статтях 2 і 4 Угоди передбачено порядок проведення робіт з документами щодо визнання прав власності Республіки Молдова на об’єкти, розташовані на території України, і прав власності України на об’єкти, розташовані на території Республіки Молдова.

Відповідно до Угоди стороною, за якою може бути визнано право власності на спірний об’єкт, є держава Україна або Республіка Молдова.

Рішення про визнання права власності оформлюється протоколами між органами сторін, уповноваженими розпоряджатися державним майном (ст. 11 Угоди).

Отже, право власності на об’єкти виробничого і соціального призначення, розташовані на території України, що були створені (збудовані) за часів існування Союзу РСР, може бути визнане за Республікою Молдова на підставі протоколів, укладених між органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном обох країн.

Органом, уповноваженим врегульовувати питання власності з боку України на об’єкти соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування, розташованих на її території, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 20 жовтня 1994 р. № 217/94-ВР є ФДМ.

Господарський суд установив, що між ФДМ і Урядом Молдови немає протоколу про визнання за Республікою Молдова права власності на об’єкти, які були передані в оренду за спірним договором.

Верховна Рада України Постановою від 10 квітня 1992 р. № 2268-ХІІ встановила, що до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об’єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, тимчасово передані ФДМ.

Отже, господарський суд першої інстанції, встановивши, що об’єкти зони відпочинку, розташовані у с. Коблево Березанського району Миколаївської області, не визнавалися власністю Республіки Молдова чи осіб, які перебувають під її юрисдикцією, дійшов правильного висновку, що вказані об’єкти згідно з Постановою № 3943-ХІІ є загальнодержавною власністю України і правом розпорядження ними наділений ФДМ.

За таких обставин постанови Вищого господарського суду України від 7 серпня 2008 р. й Одеського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2008 р. підлягають скасуванню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 4 березня 2008 р. залишенню в силі.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України Судова палата у господарських справах Верховного суду України не визнала за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Основного Закону, статей 2, 39 Закону від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІІІ «Про судоустрій України» щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду апеляційної інстанції. У зв’язку з цим наведений у ст. 111¹⁸ ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських справах Верховного суду України зазначеного рішення.

Керуючись статтями 111¹⁹, 111²⁰ ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу відділення ФДМ задовольнила: скасувала постанови Вищого господарського суду України від 7 серпня 2008 р. й Одеського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2008 р., а рішення Господарського суду Миколаївської області від 4 березня 2008 р. залишила в силі.